Згідно з класичною теорією безпеки, війни ведуться у всіх просторах: звичайна (конвенційна) — у фізичному, інформаційна — в медіапросторі, смислова — в когнітивному. Всі війни впливають на поведінку того, проти кого спрямовані, й агресор використовує для цього різні методи.

Інформаційна війна будується таким чином, що ЗМІ працюють з різними цільовими групами як об’єктами інформаційного впливу. Щось спрямовано на підлітків, щось на людей похилого віку, щось на лікарів, щось на військових. А для смислової війни об’єктом є все суспільство, всі, хто перебувають по ту сторону екрана. Її кінцева мета — досягти того, щоб людина сама (свідомо чи несвідомо) почала цензурувати себе, форматувати, інтерпретувати отримані факти на користь агресора, відторгнувши «неправильні» інтерпретації. 

Ми з вами як об’єкти цієї смислової війни починаємо читати, слухати, думати й коментувати події не так, як нам потрібно, а так, як це потрібно ворогу. Сучасна російсько-українська війна — це в першу чергу війна смислів, а тільки потім зброї.

Коли профанне стає сакральним

Високі «сакральні» смисли, світоглядні матриці й високі цінності такі не тому, що вони витають десь високо, а тому, що займають важливе місце в нашій картині світу та є ґрунтом для прийняття життєвих рішень. Це мистецтво, література, філософська есеїстика тощо.

Буденні «профанні» смисли виникають у масовій культурі. Анекдоти транслюють спрощені суспільні стереотипи, вони будуються навколо уявних вад різних етносів, національностей, релігій і стають частиною коду масової культури. Масову культуру не можна недооцінювати: не забувайте, що робила й продовжує робити російська пропаганда і російське «мистецтво».

Чого варті лише мультфільми. Загальна кількість переглядів мультфільму «Маша і ведмідь» — понад 100 млрд. «Детектор медіа» ще два роки тому дослідив, які сенси та смисли туди зашиті: радянські та російські пропагандистські ідеї, популяризація радянської символіки й мілітаризму. Всі російські мультфільми звеличують російське, тоді як ворогів символічно представляють закордонні, в першу чергу європейські, культури й країни. Вони злі, потворні й підступні. І це закладається в голови з дитячого садочка та має серйозні перегляди в Україні. Скажімо, «Альоша Попович і Тугарин змій», «3 богатирі» й інші мають по 6-8 млн переглядів.

Подібна ситуація і з кіно. За час нашої незалежності з’явилась сила-силенна фільмів, які показують українців або тупими й обмеженими, або ледацюгами та злочинцями. І які так чи інакше не можуть існувати без «старшого брата». Наприклад, у фільмі «Тарас Бульба», який знімали спільно росія, Україна та Польща, козацтво названо «широкою, розгульною замашкою русской природи»; козаки напиваються і пропускають наступ ворога; славлять «великую русскую землю». У фільмі  «9 рота» військовий-українець обзиває грузина, провокує конфлікт, а росіяни їх вгамовують. Тобто виступають як «дорослі», «старші, мудрі брати» у суперечці молодших, які без їх втручання не можуть розібратися один з одним. І таких прикладів безліч.

Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну з’являються російські фільми про бойовиків-вагнерівців, які захищають інтереси росії в Африці — «Турист» (2021), «Гранит» (2021). Смислове навантаження фільмів — героїзація та популяризація російського найманства через асоціацію їх із радянськими «воїнами-афганцями», які виконували «інтернаціональний борг» та боролися з підступними американцями. Так у свідомості росіян формується стійка асоціація: воїни-афганці чи воїни-миротворці = сучасна російська армія.

На пропаганду — мільйони

У 2014 році у рф була прийнята нова «Воєнна доктрина російської федерації», де до основних військових небезпек віднесена, наприклад, «діяльність щодо інформаційного впливу на населення, в першу чергу на молодих громадян країни, що має на меті підрив історичних, духовних, патріотичних традицій щодо захисту вітчизни». В указі президента рф у 2022 році «Основи державної політики щодо збереження й укріплення традиційних російських духовно-моральних цінностей» є перелік цих самих традиційних цінностей. А для їх «збереження та зміцнення» в указі прописані цілком конкретні кроки — «залучення правоохоронних органів для припинення протиправних дій», спрямованих на їх руйнацію.  

Авторитарна машина Кремля збирається захищати свою картину світу за допомогою силового апарату та просувати його в смисловому полі країни методами культури, зокрема масової. На це виділяються шалені бюджети. Все це свідчить про те, яке значення Кремль відводить питанням смислової війни та просуванню власних смислів всередині країни.

За даними міжнародного журналістського проєкту «Kremlin Leaks», якій аналізує витоки внутрішніх документів адміністрації президента росії, у березні 2024 року Кремль замовив під президентські вибори пропагандистські фільми, що повинні були  розповідати про велич росії, сформувати позитивний імідж президента та просувати «тематику СВО». Це «Пророк» про Олександра Пушкіна, серіал «ГДР» про російського розвідника у східній Німеччині та інші. А серіал «Слово пацана», як пише російське видання «Медуза», повинен був розповідати про «якісні зміни у житті сучасної росії як сталий тренд», тобто що завдяки путіну росіянам не доводиться жити у світі кримінальних розборок та можна спокійно ходити вулицями. 

У 2024 році Кремль планує витратити на смислову війну мільярд євро. Окремий бюджет виділений на напрямок смислової війни на окупованих територіях України. За даними інтернет-видання «Бабель», провладна партія «Єдина росія» отримала з державного бюджету €2,4 млн на підтримку «регіональних відділень» в окупованих частинах Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. У травні 2023 року Кремль навіть розрахував кількість супутникових тарілок, які треба поставити на окупованих територіях, — мінімум 63 тис. При цьому паралельно запланований демонтаж українського телебачення. Таким чином мешканцям окупованих територій намагаються максимально закрити доступ до незалежних джерел інформації. Це свідомо сформована і прописана державна політика, в тому числі у сфері масової культури.

Втім, це політика не тільки однієї держави-агресора. Всі країни у світі виділяють величезні бюджети й свідомо формують політику у сфері масової культури: кінематограф, комп’ютерні ігри, мультфільми тощо.

Якщо у вас є діти-підлітки або студенти перших курсів, запитайте — як активно вони були чи є залучені в корейську культуру? Південна Корея з кінця 90-х років робить ставку на свою самобутню історію, насамперед музичну і серіальну, та працює на експорт. Вона зайняла ту нішу, на яку не може пробитися американська — ісламський схід, який дуже цензурує зовнішній вигляд героїв, їхню поведінку. Там, де на екрани не проходять американська оголеність або поцілунки, сцени фізичного насилля, чудово себе почуває корейська культура — цнотлива та обережна. Це явище отримало назву «корейська хвиля», або «халлю». Крім фільмів це поняття охоплює південнокорейські комп’ютерні ігри, міську моду, сучасну літературу, дитячу анімацію, а іноді й весь корейський спосіб життя в найширшому сенсі цього слова.

Висновок складний і водночас простий — наш ворог цілиться в нашу ідентичність. Він точно хоче присвоїти собі нашу історію, культуру та цінності, знищити нас як унікальну націю. Його ціль і мета — поглинання України та українського народу. Культура в цьому сенсі — один з найпотужніших гравців,  операторів смислів, менеджерів смислів, продуктантів смислів.

Крім того, культура втішає. Мистецтво — це великий психотерапевт. Читайте, дивіться, ходіть в музеї, на виставки, в церкви, слухайте українську музику. Величезна терапевтична сила мистецтва не може бути нами належно не оцінена. Безперервно скролити новини не підтримує, а от думати, читати хороші українські тексти, слухати та дивитися українське — дає сили. Візьміть цю силу нашого мистецтва собі в сердечну кишеньку.

Нам життєво важливо єднатися, випрацьовувати художні та інтелектуальні інструменти формування, зміцнення і розповсюдження цінностей української політичної нації, національної культури та української ідентичності.

Матеріал підготовлений у співпраці з докторкою наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та нацбезпеки КНУ ім. Шевченка Реною Марутян.

Доєднатися до спільноти «У пошуках ідентичності» можна тут.

Автор фото на обкладинці: Obeeman_ via depositphotos